З лютого 2022 року психологи в Україні працюють в умовах надзвичайного стресу повномасштабної війни, з великим навантаженням. Перед фахівцями постають певні питання: як підтримувати себе, де брати ресурс щоб піклуватися про інших, як витримувати постійни обстріли та бомбардування, та продовжувати якісно надавати підтримку дітям та дорослим.
З одного боку у нас вже був досвід роботи з 2014 року, певні знання з кризової роботи, гарні методи які ми вже вміли застосовувати. Ми вже працювали над усвідомленням змін своєї аналітичної позиції, над гнучкістю, адаптацією, та певною текучестью між миттєвістю кризової інтервенції і повільністю аналітичної роботи.
Але обсяги катастрофи, яку принесла війна, та обсяги травматичного матеріалу який приходиться обробляти кожного дня і досі, вимагають від психологів та психотерапевтів відкритості як для складного досвіду війни так і для нового досвіду зцілення. Тому навчання є надзвичайним ресурсом, місцем відновлення та відпочинку, місцем творчого зростання та рефлексивної обробки травматичного досвіду для фахівців.
Отже з початку квітня 2022 року через місяц з початку повномаштабного вторгнення розпочав роботу проєкт з Мітодрами під керівництвом Алана Гуггенбюля. За що ми щиро вдячні. Продовж перших півроку війни ми зустрічалися кожного тижня. Робота розпочиналася з шерінгу та стабілізації. Алан завжди знаходив слова підтримки. А потім навчання, робота з історіями та малюнками, пошук ресурсів та смислів. Це підтримувало нашу невелику групу.
Через деякий час до навчання приєдналися клінічні супервізії. Деякі колеги розпочали роботу з групами дітей. Ми разом обробляли малюнки дітей, їх символічні ігри, почуття і страхи. Стартували групи у Любляні, Каменце-Подольскому з дітьми які евакуювалися з різних регіонів України (Харків, Херсон, Одеса, Маріуполь, Краматорськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ), згодом стартувала та триває група у Бучанському районі, який постраждав від окупації. Колеги надавали допомогу безоплатно на волонтерських засадах.
В кожної групі діти обрабляли свій непростий досвід. В групі у Любляні діти працювали над адаптацією в новому місці і обробкою почуттів пов'язаних з евакуацією. Деякі діти під час групи впоралися з сильною регресією, і знов відновили своє зростання Діти багато згадували залишені домівки, пригоди дороги, руйнування яке сталося вдома і сум за татами, які залишилися в Україні. На заняттях діти продовжували історію, грали, малювали, ліпили, робили перформанси.
Хочеться навести певні коментарі ведучої групи у Кам'янці: “В перші зустрічі діти відчували себе скутими, їм складно було спілкуватись, відкриватися, вільно грати, деякі були розгублені і казали: «Я не прийду наступного разу, я поїду додому» Їм бракувало відчуття дому, часто згадували про свої домівки, про своїх друзів або родичів, яких залишили. В кінці заняття вони питали мене: «А ви точно прийдете наступного разу?» - багато з них були зневіреними. Одна дівчина- підліток казала всім: «Вона не прийде, не чекайте, як всі дорослі, обіцяє, але не зробить». Поступово я бачила, як змінюється їх поведінка, які позитивні зміни відбуваються з дітьми, як вони відтаюють. З третій нашій зустрічі вони всі вже перед заняттям чекали мене біля брами, багато хто тулився до мене, хотів обійняти, діти вже самі нагадували батькам про групу. Група тривала 1,5 роки і стала затишним безпечним місцем, де діти відкрили свої серця і плекали досвід довіри, який і зараз наснажує їх протидіяти впливу травмувальних подій.
В іншій групі (у Бучанської громаді) колегі звернули увагу на те, що дітям досить складно фантазувати, так наче "бідна" уява або скутість, замороженість. Більш активно тема війни почала з'являтися приблизно з 3 заняття. Цікаво спостерігати за динамікою групи, якщо перші зустрічі, то діти виглядали трохи відстороненими, у стосунках мало співпраці, було таке наче суперництво, а після 6-7 зустрічі група "стає єдиним цілим." Цікаво спостерігати за змінами як групи в цілому, так і окремо дітей, як вони згодом стають більш вільними в проявах, сміливими, розкутими та творчими”.
За цей час Аллан Гуггенбюль підготував 8 психологів, які можуть використовувати метод з дітьми, і ми готові рухатися далі. Весь цей час проєкт тримався за волонтерської ініціативи Аллана і залучених колег. Щоби розшрити вплив цієї інтервенції та надати більше допомоги дітям, проєкт потребує підтримки. Тому ми написали грантову заявку на продовження проєкту, щоб забезпечити його сталість та поширити вплив на більшу кількість постраждалих від війни дітей.
